Уже два тижні ці люди стукоють в усі можливі двері

Звонять на телебачення, обувають пороги поліції, прокуратури. Повідомляє З 1 серпня вони змушені жити без світла і води. Їх, кажуть, виживають з власних домівок. Тут зкрістерно бачите, бо ж немає пітла. Бачите відкритого, немає. Отак в мене. А бачите зі свічкану?

Ну, да. Це мешканці будинку на грономіччині, що на території Нідавського цукрового заводу. Більшість живе тут понад 40 років. Квартири не купували, не орендували. В далеких 80-х вони, чи ще навіть їхні батьки, отримали їх від заводу. Чоловік більше 40 років відпрацював, вітран працював. Це нам благодарності, 35. Мій таток получив квартиру від пожежної частини, він працював в пожежній частині. А на той час роздавалися квартири, певно, де хто міг, то дали тут йому кімнату. Квартири люди порозширяли, поробили ремонти, обжилися. Мене є газ, мене є світло, мене є балкон. Вона маленька кухніка, але мене вблажена плитка з ціна, вблажена плитка на пільлозній. Ми сюди все вклали і батареїну поставили, і начали дальше косметичні ремонти. І куд лавну другу поміняли. Тут народжувалися і зростали їхні діти, згодом одружувалися, а звідси йшли на війну і сюди збиралися повернутися з перемогою. Але минулого року людям повідомили. Виробничі потужності Гнідавського цукрового заводу разом з їхнім будинком продали. Усім треба забиратись. Вони продали радеху в цукор, їм треба просто територія. Вмирати, то збирався, тут виходить, чи забирайся на кренд. Із документів на житло в людей ордери навселення, і прописка в паспорті. Приватизувати отримані від заводу квартири не зміх ніхто, окрім цього чоловіка. Я вимушен був, приватизувати, був газу не давали. Вони тоді дали дозвіл на приватизацію мені, бо саме не хотіли тягнути гроші в їх війтні. Приватизували мені, дали дозвіл і все, і газ був. Нині керівництво Гнідавського заводу, який став філією радехівського, переконує, що квартиру чоловік приватизував незаконно. По-перше, вона в промисловій зоні, по-друге, це неможливо, бо будинок на агрономічній у документах, як не житловий. Приватизація була незаконною, яким чином він це зробив, особисто мені не відомо. Те майно, де зараз проживають люди, воно є майном акціонерів, і воно не підлядає приватизації, і ті приміщення є не житловими. Аби люди виселись з цього будинку без галасу, цукровий завод запропонував їм інше житло, що правда воно теж на балансі Гнідавського цукрового заводу, хоча керівництво обіцяє передати його місту. А відтак наголошують, люди зможуть приватизувати свої квартири. У нас є домовленість з міською радою, що коли ми передаємо гуртожиток на баланс міста, люди мають можливість його приватизувати кожен свою інодіальну квартиру. Вони стануть власниками майна, не просто будуть їм користуватися, а стануть власниками, зможуть його продати, передати, їхні начатки зможуть оспадкувати. Це той будинок, який пропонують мажканцям агрономічної. По факту, гуртожиток побудований ще в 1955-му. Зовні старий, але всередині. За словами дирекції за воду, повністю сучасний. До всього тут повноцінні окремі квартири. Реконструювали дах, зробили людям, отеплено стяжко зелили, зробили там гідроізоляцію. Повністю замінили всі комунікації. Воду, світло, все проведено з нуля. Потім люди переселятися в цей гуртожиток не хочуть. До прикладу, Тетяна. Її квартира на агрономічній площі понад 90 квадратів живе з донькою й онуком. Чоловік військовий зять загинув. За що тебе, ній, хлопці?

Що тут, а не можна, дуже шмельна територія, не можна толку дойти. У цю домівку, каже жінка, вона вклала купу грошей, а переїздити в голі стіни та ще й в старе зний гуртожиток не відрісне згідна. Дай мені компенсацію, що я собі куплю та що я хочу. Можна ж домовитись, що ти мені даєш, що не даєш. Ну, на 30 квадратів меншу квартиру. Дай дві квартири, що ти дві не дасти. Тоді боможеш ось біговорити. Але дві квартири не в гуртожитку, правда?

Ні, не це. Я в гуртожиток взагалі… Не погоджується на гуртожиток і сусідка Тетяна Віра. Її квартира має 50 квадратів, є три невеличкі кімнати кухняй окремий санвузол. Дай вони мені надають квартиру. Я ж не кажу точно таку. Але що я пройшла і могла жити. Ми сюди все вклали і батареїного поставили. І начали дальше косметичний ремонт. Її кут, ладно, другу поміняли. І стільки років прожити і зарепетив в гуртожиток. Переїхала б у гуртожиток, але немає за що Валентина. На граномічні в неї двох кімнатна квартира. Чоловік помаризять, воює. Жінка готова виселитися, якщо заводу поможе їй з переїздом і компенсує ремонт на новому місці. Заходь квартиру, трохи нанімати, одразу майстра. Він вже скільки коштує. Мені періїхати, я знімаю з ким з дітями. Тебе все перевести. Знову нанімати. Це все таке. Це неправильно. На таких же умовах компенсація ремонтову гуртожитку або ж готова для життя квартира, готовий покинати будинок на граномічній і пенсіонер Ярослав. Як вже всі, якщо так треба, то тут або хай платять, або вони мені дають те, що так. Зараз вони тут гуртожи зробили, їй туди роби. Роби за що не знати. І переходь. Треба сказати, що вибиратись з будинку сказали не лише жителям агрономічнеї п’ять. Поруч є ще два будинки. З словами героїв нашого сюжету, їхнім сусідам замість переселення в голий і пустий гуртожиток завод виплатив чималі суми. За ці гроші люди нібито покупляли собі навіть не квартири, будинки. На подвір’я однієї з хатми встигли застати її вже колишнього власника. Суму компенсації нам не назвав. Треба було збаряження, доложив. Бутиночок вишити?

Бутиночок в однокімнатні такий. Я пашалася, як то скандинавський тип. 5 соток землі, і коротше, жити можна. Як для нас з бабою, ще й можна, ще й колись. Машканцям сусіднього будинку, за словами цього чоловіка, завод теж виплатив компенсацію. Вони собі купили, ну вони в домі квартири, я так насіки, я чув. А чого цього не приймаю?

Вони не приватизували, і там крутять, мутять. Тобто компенсацію отримали лише ті машканці будинків поруч Сукрового, які встигли приватизувати свої квартири. Решті, голі і стіни в горту у житко, які нібито можна буде приватизувати. Перфеляюся. Як вам тут?

Підай, подай. О, вході. Цей пенсіонер поводився переїхати. На Огрономічній жив з дружиною, що правда, колишньою. Ділили одну квартиру на двох. Враховуючи їхню ситуацію, Сукровий дав експодружю не одну, а дві квартири в гортожитку. Його, одно кімнатна роботи тут каже, не початий край. Так, щоб купити тисяч, ну, з 200. Маєте такі гроші?

Немає. В гортожитку чоловік ще не живе. Приходить зготувати собі їсти, зарядити телефон і зробити якісь дрібні ремонтні роботи. О, сьогодні муси привезтися, бо там нема не світло, нього не шано, тільки сів. Можуть пахни вам, чесно, шкоді, в конце. Гуртожиток, каже пенсіонер, без газу. Якщо раптом відключать світло, ні їсти приготувати, ні кімнату нагріти. А там вас ніколи не виключали?

Ні, там не виклюшали, там не, там є завод, завод завдеробить, там світло не має. Так як цукровий завод відноситься до критичної інфраструктури, що таке відключення світла, блекаути на агрономічні, дійсно, не знали. Гуртожитку ж вони не минулчі. В одну чесну словами директора Гнідавського заводу двоє людей з агрономічної вже переїхали сюди і навіть зробили тут ремонт. Ще самеро оформляють документи. За майбутнє людей, які відмовляються переїжджати в Гуртожиток, директор цукрового не знає. Єдина каже, що нові квартири, будинки і гроші на ремонт їм ніхто не дасть. Мовля в люди мають бути вдячні за фактично подаровані їм квартири в Гуртожитку. Між тим про непростий будинок на агрономічні знають і судді, і поліція. І тій інші охоронці закону, вірять машканці, думо, допоможуть знайти справедливий вихід з цього поки глухого кутта. Анастасія Кочино, Мар’ян Греншишин, 12 канал.